ВЕТЕРИНАРНА ФАРМАКОЛОГІЯ

Вступ

Фітотерапія – з грецької «фітон» - рослина, «терапія» - лікування.

Використання лікарських рослин у народній та офіціальній медицині має багатовікову традицію. Вони здавна користуються великою популярністю серед населення, перш за все тому, що з перших днів людства, ліків не було.

Однак, хоча цілющі властивості лікарських рослин загально визнані, вивчення перспектив раціонального застосування їх у медицині нерідко ведеться однобоко. У науково-дослідних закладах дослідження фармакотерапевтичної цінності лікарських рослин спрямоване, головним чином, на вивчення окремих діючих речовин сировини, призначеної для хіміко-фармацевтичної промисловості. Безпосередньому ж комплексному дослідженню рослин приділяється ще недостатньо уваги. Внаслідок цього не використовуються природні лікарські засоби, надзвичайно корисні при багатьох хворобах.

За останні десятиліття в медичних лабораторіях науково-дослідних інститутів розроблено і створено величезна кількість синтетичних лікарських препаратів, але накопичений людством досвід закликає медиків все частіше звертатись до лікарських речовин рослинного походження. Не обходяться без цього і ветеринарні працівники. Фітотерапія має значну кількість переваг, серед яких найсуттєвішими є:  безпечність, ефективність, комплексність, економічність.

Мета даних методичних рекомендацій – звернути увагу майбутніх ветеринарних спеціалістів на необхідність використання лікарських рослин як ефективного лікувального і профілактичного засобу; ознайомити їх із активно діючими біологічними речовинами рослин; довести, що лікарські рослини при багатьох хворобах являє собою не допоміжний, а основний засіб лікування.

Таблиці і додатки розширюють надану інформацію та допоможуть в практиці.

Історичні дані

Обширний матеріал про застосування лікарських рослин, був виявлений при вивченні папірусу «Книга виготовлення ліків для всіх частин тіла». В 2600р. до н.е. була написана перша книга про лікарські трави в Китаї. Відповідні записи, зібрання, також, були знайдені і в інших країнах світу. До нашого часу дійшли і крилаті вислови , цитати видатних стародавніх вчених, наприклад: - «немає в світі речовини, яку б неможна було б використати в якості ліків» - заповідь старобуддиської медицини. А світ пам’ятає імена цих видатних діячів, серед яких: Авіцена, Гіппократ, Клавдій Гален, Парацельс, Сушрут.

В стародавній Русі велика увага приділялась використанню лікарських рослин, що і відобразилось в пам’ятці стародавньої культури «Изборник Великого князя Святослава Ярославича» 1073р.

Особливу роль в розвитку мистецтва лікування людей і тварин на Русі грали жінки. В період царювання Петра І велика увага була виділена збору лікарських трав, за його наказом були створені казенні аптеки та бази для них – аптекарські огороди (1713р.), ботанічні сади.

В кінці ХІХ і на початку ХХ ст. використання рослинних препаратів скоротилось, в зв’язку з розвитком хімії та активним синтезом хімічних препаратів. Але в період громадянської війни (1917р.), відношення до лікарських рослин знову змінилось.

Діючі речовини лікарських рослин

Алкалоїди – це складні азотовмісні сполуки лужного характеру, що виробляються в організмі рослини. Алкалоїди містяться в усіх частинах рослин, але розподілені в них не рівномірно. Добувають з рослин екстракцією за допомогою спирту та води. Алкалоїди належать до сильнодіючих речовин, мала токсичність деяких зумовлена наявністю подібних в організмі людини і тварини. Більшість рослин мають по кілька різних алкалоїдів, найчастіше використовують чистотіл звичайний, барбарис звичайний, маткові ріжки, листя чаю, насіння горіха блювотного.

Глікозиди – становлять велику групу діючих речовин, що продукуються рослинами. Вони складаються із сполук глюкози або інших цукрів з іншими речовинами. Під дією різних чинників глікозиди розпадаються на альдегіди, алкалоїди, спирти, терпени, флавони, органічні кислоти тощо. За дією на організм розрізняють такі глікозиди: серцеві, гіркоти, сапоніни, антраглікозиди, потогінні.

Серцеві глікозиди – хімічні сполуки, що діють на серцевий м’яз, посилюючи його скорочення. Горицвіт весняний, наперстянка, конвалія травнева та інші рослини, що містять серцеві глікозиди, успішно використовуються народною медициною та знайшли місце у науковій медицині.

Антраглікозиди – проявляють послаблюючу дію, містяться в алоє, у листі сени, у корі крушини, в коренях ревеню. Екстракти та відвари з рослинної сировини виявляють значно більший лікувальний ефект ніж антраглікозиди виділені у чистому вигляді.

Тіоглікозиди – гострі, пекучі на смак, подразнюють слизові оболонки і шкіру, у невеликій кількості збуджують апетит, посилюють кровообіг і мають сильну протимікробну дію (гірчиця, хрін, редька, капуста).

Гіркі речовини сприяють процесові травлення, а отже є природними збудниками центрів секреторної діяльності.

Пектини – це полімеризовані цукристі сполуки подібні до слизів, у воді вони набухають і утворюють колоїдні розчини. Вони знаходяться в рослині поряд із слизами, але в незначній кількості. Пектини посилюють травлення, зменшують процеси гниття, знешкоджують отруйні речовини (навіть ртуть та свинець), сприяють ростові і життєдіяльності корисних бактерій, можуть діяти як в’яжучі засоби, використовуються як протигеморагічний засіб.

Дубильні речовини – різні за своїм хімічним складом і однорідні за фізіологічною дією, що характеризується здатністю зв’язуватися з білками та металами. Призначаються в середину у формі настоїв, відварів, екстрактів. Танін – єдина дубильна речовина, яку вживають у чистому вигляді. Дубильні речовини виявляють місцеву знеболюючу дію, денатурують білки крові, ущільнюють стінки капілярів, але послаблюють видільну функцію шлунку та кишечника, а це призводить до запорів.

Сапоніни – утворюють колоїдні речовини та густу піну, характерний молекулярний стан, дає можливість перебувати в інертному стані, і лише при розкладі під впливом підвищеної температури дія їх активізується. Сапоніни сприяють виділенню жовчі і її розрідженню, посилюють діурез. Такі препарати при парантеральному введенні викликають нудоту.

Слизисті речовини – у воді утворюють колоїдальні розчини, що характеризуються великою в’язкістю, а під впливом алкоголю розпадаються. Містяться слизі в алтеї, мальві, живокості, льоні та у деяких водоростях. Слиз може проникати у внутрішні органи не зміненим, саме тому його часто застосовують при запальних процесах в кишечнику, шлунку та дихальних шляхах.

Флавонові речовини – зменшують ламкість стінок капілярів і проникність міжклітинних щілин., але діють вони при наближеному до норми білковому складу крові. Застосовують при кровотечах, не пов’язаних з ушкодженням великих судин.

Кумаринові сполуки – мають антикоагулюючі властивості, діють спазмолітично на гладенькі м’язи, виявляють заспокійливий, сечогінний і протибактеріальний, протигрибковий ефект. Вони здатні накопичуватись особливо в легенях, печінці, селезінці та нирках.

Крохмаль – кінцевий продукт асиміляції рослинами вугільної кислоти. В організмі з крохмалю утворюється глюкоза.

Клітковина – основна частина оболонок рослинних клітин. Вона стимулює моторну функцію органів травлення, посилює виділення травних соків, активізує обмін речовин в організмі, створює сприятливе середовище для розвитку корисних мікроорганізмів в шлунку та сприяє синтезу деяких вітамінів.

Ефірні олії – леткі пахучі речовини, нагромаджуються в листках, квітах, насінні, плодах, коренях, кореневищах. До складу ефірних олій входять вуглеводи, спирти, альдегіди, кетони. Згідно від цього вони мають різні властивості та різне застосування, наприклад, діє на ЦНС олія полину, впливає на серце камфора, пом’якшує кашель кедрова олія.

Азу лени – містять терпенові сполуки, які входять до складу ефірних олій, вони гальмують дію гістаміну і вважаються проти алергічними засобами. Інша їх властивість – протизапальна, проти бактеріологічна.

Смоли – бувають тверді і напіврідкі, за структурою наближені до ефірних олій. Смоли мають протимікробні, дезинфікуючі та ранозагоювальні властивості. Знаходяться в хвої, ревені, звіробої, імбирі, березі, тополі. З них виготовляють пластирі, лініменти, мила.

Жирні олії – одержують з насіння олійних рослин (м’ята, кмин, кориця, гвоздика, шавлія). Рослинні олії містять ненасичені жирні кислоти, які з’єднуючись з холестерином, утворюють розчинні сполуки й легко виводяться з організму.

Рослинні гормони – донедавна вважалось, що гормони – це сполуки, які виробляються лише в тваринному організмі. Рослинні гормони впливають на організм так само, як і тваринного походження.

Інсуліноподібні речовини – містяться в листі чорниці, волоського горіха, в лушпинні квасолі, листках золототисячника звичайного, кропиви дводомної, корені лопуха великого, листках омели білої. Препарати із згаданих рослин досить ефективні при лікуванні гострих та хронічних форм пієлонефриту, який супроводиться цукровим діабетом.

Естрогенні сполуки - містяться в листках шавлії, збуджують гормональну діяльність статевих залоз, збільшують плодючість тварин.

Гістамін – відіграє роль тканинних гормонів, сприяють утворенню шлункового соку. У малій кількості гістамін міститься в листках кропиви жигавки, ріжках жита, але існують і рослини, які містять антигістамінні сполуки: вероніка лікарська, череда три роздільна, фіалка триколірна, селера пахуча, що здатні запобігати впливу гістаміну на організм людини і тварини, оскільки він різко знижує артеріальний тиск, пригнічує функції ряду систем.

Холін – у вигляді ріжок жита, насіння грициків, кульбаби лікарської тощо, прийнятий всередину збуджує перистальтику жовчних і сечовивідних шляхів, розширює кровоносні судини.

Дийодтирозин – міститься в щитовидній залозі і є складовою частиною тироксину. До цього часу його виявлено лише у фікусі пухирчастому, дроку красильному, моху ісландського.

Вітаміни – входять до складу всіх клітин людського організму, при їх недостатності порушується обмін речовин. На сьогодні відомо близько 30 вітамінів (А- ретинол, В1- тіамін, В2- рибофлавін, В3- пантотенова кислота, В6- піридоксину гідрохлорид, В12- цианокабаламін, В15- пангамова кислота, РР- амід нікотинової кислоти, фолієва кислота, С- аскорбінова кислота, Д- кальциферол, Е- токоферолу ацетат, К- філохінон, Р- біофлавоноїд, U, Н- біотин, F.).

Мінеральні солі – неорганічних кислот, беруть участь в обміні речовин, впливають на ЦНС і м’язи.

Органічні кислоти – містяться в рослинах багатих на жирні і ароматичні карбонові кислоти, бувають насичені та ненасичені і утворюють складні ефіри з гліцерином, входять до складу олій рослини.

Антибіотичні сполуки – перебувають у сполуках з отруйними речовинами, у чистому вигляді не виділяються. Особливо цінні антибіотики вищіх квіткових рослин, у складі яких є фітонциди.

Фітонциди – це комплекс органічних сполук, природні отрути, сильнодіючі антибіотики.

 

Заготівля рослинної сировини

Час і місце накопичення біологічно активних речовин (БАР) в рослині фактично вказують термін їх заготівлі.

 При несвоєчасному зборі можуть бути заготовлені рослини з найменшим вмістом БАР, тому їх цінність буде незначна.

Бруньки. (береза, тополя, сосна) збирають ранньою весною, коли вони набрякають, але ще не почали рости. Бруньки крупні (сосни) зрізають ножом, дрібні (берези) знімають після сушки гілок. Сушать їх в прохолодному місці.

Кора (дуба, калини, крушини) збирається навесні в період сокогону, в цей час вона легко відокремлюється від дерева.

Листя збирають в період бутонізації та цвіту рослини, в суху погоду, зриваючи руками. Неможна збирати бліде, зів’яле, об’їдене комахами або уражене грибами листя.

Трава. Збирають під час цвітіння, користуючись серпами, ножами, секаторами, оминаючи грубі приземні частини.

Квіти і суцвіття. Збирають на початку цвітіння руками, зриваючи квітоніжки.

Плоди і насіння. Зривають без плодоніжки вибірково по мірі повного дозрівання. Плоди в зонтиках так і збираються, висушуються і відокремлюють від плодоніжки. Плоди шипшини зривають із залишками чашечки, м’які плоди  збирають в корзини перекладаючи гілочками.

Коріння, кореневища, коренеплоди. Збирають в період відмирання надземних частин або в період спокою (кінець літа – осінь). Можна збирати і ранньою весною до початку відростання рослини. Спочатку очищають від землі, потім вимивають, висушують, перебирають. Надземні частини які непотрібно мити збирають лише сухими.

Кращім періодом збору вважається час з 8.00 до 9.00 та з 16.00 до 17.00 годин.

Зібрану сировину розстилають, перебирають від сміття і висушують. Чим швидше проходить сушка тим вища якість сировини.

Сировину, що містить ефірні масла сушать повільно, при температурі не вище 30-35 градусів, захищаючи від сонячного проміння; ті що містять глікозиди, потрібно сушити швидко при температурі 50-60 градусів; бажано сушити на протягах, під навісами або під відкритим сонцем.

Коріння, плоди і насіння можна сушити і на сонці. Сушка вважається закінченою коли рослина не гнеться, а з тріском ламається, плоди не зклеюються, а листя і квіти розтираються в поршок.

Зберігати сировину потрібно в паперових, тряпчаних і скляних тарах, не більше 1-2 років, а коріння і кору – 2-3 роки.