top of page

 

                   Флемінг та відкриття антибіотиків
                    


                                                                                Відкриття пеніциліну

Олександ Флемінг(Fleming, Alexander) (1881–1955), англійський бактеріолог. У 1945 визнаний гідним Нобелівської премії по фізіології і медицині (разом з Х.Флорі і Е.Чейном) за відкриття антибіотика пеніциліну.

Народився 6 серпня 1881 у містечку Локфілд біля шотландського міста Дарвела. У 13 років виїхав до брата – лондонського лікаря.

Поступив у Політехнічну школу, і після її закінчення влаштувався на службу в навігаційну компанію. Однак робота не приносила йому задоволення, і, одержавши невелику спадщину від дядька, він вирішив поступити в медичну школу.

Оскільки у Флемінга не було необхідного свідоцтва, йому довелося здавати іспит за середню школу. У віці 20 років він став студентом медичної школи при лікарні Св. Марії й одночасно почав готуватися до університетських іспитів, які успішно витримав у 1902.

Одним із самих блискучих професорів у Св. Марії був у цей час Алмрот Райт, відомий бактеріолог, гарячий прихильник імунізації як основного методу боротьби з інфекційними захворюваннями. З 1906 Флемінг почав працювати в його бактеріологічній лабораторії. Однак уже тоді він думав, що крім імунізації повинні існувати й інші методи боротьби з інфекцією.

Під час Першої світової війни Флемінг служив армійським лікарем у Франції під початком Райта. На війні питання про імунізацію не стояв – поранені гинули від сепсису, правця і гангрени. Намагаючись їх врятувати, хірурги застосовували антисептики. Флемінг провів ретельне обстеження інфікованих раней і за допомогою блискучих експериментів показав, що антисептики неефективні, а іноді небезпечні. Починаючи з цього часу він приступив до пошуків речовини («чарівної кулі»), по його вираженню, що убиває мікробів, але нешкідливого для людського організму.

У 1922 Флемінг зробив своє перше відкриття: знайшов у тканинах людини речовину, здатну швидко розчиняти деякі мікроби. Райт назвав нову речовину лізоцимом, прагнучи відбити, з одного боку, його ферментативні властивості, а з іншого боку – здатність до лізису, тобто руйнуванню мікроорганізмів. Здавалося, що лізоцим – це і є природний антисептик, але, на жаль, виявилося, що він малоефективний проти найбільш патогенних мікроорганізмів.

Як це часто трапляється в історії наукових відкриттів, успіх приходить до вдумливого і неквапливого дослідника при наявності деякої частки везіння. «Чарівна куля» наздогнала Флемінга в 1929, коли колонія стафілококів у його лабораторії була випадково заражена цвілевими грибами і всі стафілококи загинули. Виявилося, що в колонію потрапив пліснявий гриб Penicillium notatum. Речовина, яку він виділяв у культуральне середовище, Флемінг назвав пеніциліном.

Подальші дослідження показали, що навіть у великих дозах пеніцилін нетоксичний для тварин і здатний убивати дуже стійкі патогенні мікроорганізми. На жаль, у лікарні Св. Марії не було біохіміків, і Флемінг не зміг одержати пеніцилін у виді, придатному для ін'єкцій. Цю роботу виконали в Оксфорді Г.Флорі і Е.Чейн лише в 1938.

У 1941 стало ясно, що можливості пеніциліну як противомікробного агента дуже великі і його необхідно робити в промислових масштабах. Відкриття пеніциліну, а потім інших антибіотиків зробило дійсну революцію в лікуванні інфекційних хвороб.

У 1944 Флемінг був піднесений у лицарське звання. У 1928–1946 він працював професором мікробіології Лондонського університету, у 1947 очолив створений при лікарні Св. Марії Інститут Райта – Флемінга, у 1951–1954 був ректором Едінбургського університету. Умер Флемінг 11 березня 1955.

bottom of page